Мистецтво, 8 клас.

Урок 7.

Тема: Романська архітектура. Характерні риси романського стилю в архітектурі. Особливості романських храмів, монастирів-фортець. Шпаєрський кафедральний собор ХІ ст. Бамберзький собор св.Петра та св.Георгія ХІ ст. Церква Сен-Сернен в Тулузі ХІ – ХІІ ст. Пізанська вежа ХІІ – ХІV ст. Арка романського храму.

Мета:

навчальна: розширити загально-естетичний та музичний кругозір учнів, ознайомити їх із стилями часу, поняттями, з життям і творчістю композиторів, художників, скульпторів; музичними творами, художніми творами;

розвиваюча: розвивати музичні здібності - метро-ритмічного, звуковисотного, ладового відчуття, вокально-хорових і творчих навичок, навичок образного, осмисленого сприйняття музики, художніх творів;

виховна: формувати емоційні, естетичні, моральні, загальнолюдські та національні якості особистості - національної гордості й патріотичних почуттів, любові до рідного краю, до природи; любові до народних пісень, до народних традицій, до живопису.

Тип уроку: введення в тему.

Обладнання: Підручник для 8 класу Л.Кондратова, комп’ютер.

Хід уроку

1. Організація класу .

Вхід учнів під музику, музичне вітання.

2.Мотиваційний .

Повідомлення теми і мети, головних завдань уроку.

3.Актуалізація опорних знань учнів  .

-         Пригадайте, що вам відомо

про лицарство.

4.Розкриття теми уроку.

Важка безмовність — так лаконічно схарактеризував скульптор Огюст Роден романський стиль, що панував у середньовіч­ній Європі. І не дивно, адже цей стиль набув поширення саме в ар­хітектурі (його назва підкреслює зв’язок зодчества із давньорим­ськими традиціями).

Для початку романської доби характерне бурхливе будівництво. Провідними типами споруд стають собори, монастирі й замки, які створювали для потреб церкви та лицарства. І релігійні, і світські споруди нагадували неприступні фортеці. Оборонні й монастирські комплекси

захищали зубчасті мури з високими вежами (голов­ну називали донжон). Романська архітектура вирізнялася монумен­тальністю, простотою і

суворістю геометричних форм (паралелепі­пед, циліндр, конус, піраміда), лаконічністю зовнішнього декору. Фасад споруди та її портал (вхід) прикрашали рельєфами. Вузькі вікна-бійниці на масивних стінах обрамляли арками. У церковному будівництві панували базиліки, що зводили за зразком римських світських споруд.

В орнаменті перепліталися традиції античності, Візантійської імперії, Ірану й Далекого Сходу.

Романський стиль вирізнявся масивністю і зовнішньою суворістю споруд, які зберігають оборонні, захисні функції. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів-фортець, монастирів-фортець, замків-фортець, що розташовували на підвищених ділянках місцевості. Головним будівельним матеріалом був тесаний камінь. З часом обробка кам'яних брил удосконалюється, а м'які різновиди каменю, легкі в обробці, стають джерелом для створення перспективних порталів, різьблених капітелей, рельєфів і згодом, скульптур, якими почали прикрашати західний фасад.

Романські храми, переважно монастирські, будували з великого каменю, у простих формах, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, із дуже вузькими отворами дверей і вікон, із півциркульними арками. Архітектори створювали склепіння у вигляді хрестів. Скульптури на площинах стін або поверхні капітелей мали рельєфну форму. В оформленні церков були популярними сюжети Страшного суду, біблійні сцени, скульптури. Перевага духовного над тілесним виражалася в контрасті духовної експресії й зовнішньої потворності.
Фігурні композиції мали різні масштаби; їхні розміри залежали від ієрархічної значущості того, хто зображений: найбільша фігура Христа, трохи менші — ангелів і апостолів, найменші — простих смертних. Фігури перебували у співвідношенні з архітектурними формами. Зображення всередині — більші, ніж ті, що вміщувались у кутках. На фризах фігури мали присадкуваті форми, на опорних частинах — подовжені.
У XII ст. уперше для декорування фасадів церков використовують скульптурні зображення. Для романської монументальної пластики характерні гігантські рельєфні композиції над порталами храмів. Сюжетами найчастіше були грізні пророцтва Апокаліпсиса і Страшного суду, що демонструють богословську схему ієрархічної структури світу. Центр композиції — величезна фігура Христа. У верхній частині — небо, у нижній — грішна земля; праворуч від Христа розташовані рай і праведники (добро), ліворуч — засуджені на вічні муки грішники, чорти й пекло (зло). Схеми виконання сюжету Страшного суду різні. Наприклад, у соборі Сент-Лазар в Отені поруч із грізним і величним образом Христа зображений майже гротескно-комедійний епізод зважування добрих і злих справ померлих, що супроводжується крутійством диявола й ангела, причому диявол поданий одночасно й страшним, і смішним.
Духовна атмосфера в добу романіки була драматичною. Адже римська античність трагічно закінчила власне існування. Припинили існування і римська військова машина, і римське бюрократичне управління, і навіть ідея святості римської імператорської влади (святість імператорської влади в Європі відродять пізніше).
Від тої пори збереглась лише християнська церква і острівці освіти і письменності у монастирях. Лише там збереглися острівці античної культури і античних знань у фрагментарному вигляді. Раннє середньовіччя мало рахується з античним спадком або використовує лише те, що не має протиріч з християнським вченням.
Мешканцям раннього середньовіччя було не до збереження античного спадку, бо у всій гостроті стояла проблема виживання. Кожен день приносив лише нещастя і жахи перед майбутнім. Було постійне очікування кінця світу. Церква як організація знайшла цьому власне пояснення — це гріхи і покарання на гріхи. А якщо особа не грішила, чому покарання ? Церква і цьому знайшла пояснення — це покарання за гріхи предків. І замолити гріхи предків можна паломництвом до святих місць. Серед перших паломницьких шляхів — шлях до Сантьяго де Компостелли, що на півночі сучасної Іспанії. Відтак висвітився і інший шлях — паломництво до Єрусалима. Те, що ці землі давно належать мусульманам, не зупиняло пілігримів. І згодом сформувався новий феномен — хрестові походи. Всі ці ідеї і керували як князями церкви, так і натовпом вірян. Згодом тисячі осіб знімуться зі своїх осель і стануть паломниками, серед котрих будуть навіть і діти, і вагітні жінки…
Архітектура доби романіки посідала провідне місце серед мистецтв. Ця архітектура мала відверто сакральний характер, бо нею опікувались освічені і заможні ченці і священики католицьких орденів. Світська архітектура практично не мала зацікавлених прибічників і не акумулювала найкращих майстрів, навіть коли будували приміщення для аристократів і князів церкви. Виняток — замки феодалів.
Католицька церква як заклад практично монополізувала культуру і реально спрямувала освічену і талановиту генерацію теоретиків, архітекторів, скульпторів,ювелірів на побудову теократичного царства божого на землі. Від доби романіки збережено чимало церков, монастирів і соборів і майже не збережено світської чи житлової архітектури, якщо вона не була пов'язана з фортечно-захисними функціями. Фортечний характер довгий час зберігала і архітектура романської доби. Тоді як чимало церков, монастирів і соборів збережені і проіснували 800—1000 років від років будівництва.
Пріоритет мала храмова архітектура. Богослови і теоретики архітектури і в дороманську, і у романську добу опікувались інтерпретаціями відомої з античностібазиліки. Втрата більшості будівельних і математичних знань спонукала до перевідкриття цих знань і отримання досвіду шляхом спроб і помилок. Низка сакральних споруд доби романики руйнувалась і десятиліттями перебудовувалась на новітні готичні чи ренесансні споруди.
Поширення отримали зальні церкви або інтерпретації базиліки. Тринавна базиліка мала високу центральну наву і низькі бічні. Оборонний характер споруд і помилки технології примусили використовувати товсті стіни і малі віконні отвори. Тому більшість романських храмів затісні і темні. Неможливість перекривати широку центральну наву приводила до розповсюдження високих, але вузьких центральних нав, критих пласкими дерев'яними стелями. Стіна центральної нави розділялась на три частини — * Нижня галерея, що забезпечувала зв'язок із бічними навами

·         широкий мур без декору і вікон над галереями (іноді стіна слугувала для стінописів)

·         вузька смуга малих вікон по-під пласкою дерев'яною стелею

Згодом ця схема була успадкована архітекторами доби готики і перероблена на систему відкритих галерей середньої частини у центральну наву (аркада трифорія). В готичному храмі з аркадами трифорія таким чином зникало зручне місце для стінописів. Їх функцію в готичному храмі перебрали на себевітражі.

Широке використання пласких дерев'яних стель, успадковане і архітекторами готики, не припинило пошуків нових варіантів склепінь, особливо вогнетривких кам'яних, бо священики постійно залучали до побудови храмів як освічених ченців, так і місцевих майстрів. Відсутність жорстких канонів у будівельній практиці призвела до надзвичайно різних типів сакральних споруд. Широко використовували місцеві поклади дикого каменя. Лише у місцинах бідних 
покладами каменя використовували цеглу у комбінації з каменем або тільки цеглу. Згодом це сприятиме появі цегляної готики.

Шпаєрський кафедральний собор ХІ ст.

69 місце в рейтингу кращих місць Німеччини. Історія найбільшого романського храму Європи нараховує майже 1000 років. Під тінню Шпаєрського собору, як образно висловлюються німецькі історики, минули понад 50 гофтагів і рейхстагів, а в його крипті поховані 4 імператори і чотири королі. У 1981 році Шпаєрський собор  став другим німецьким об’єктом, занесеним до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

 Кайзерівський, або Імперський собор (нім. Kaiserdom) — традиційна назва для романського собору, побудованого під прямим заступництвом імператора Священної Римської імперії. Поруч із собором часто будувався імператорський пфальц (палац). Такий собор автоматично ставав кафедрою єпископа. Всього імперських соборів є сім.

Головною відмінною рисою імперських соборів є наявність двох хорів на початку і кінці нави. Другі, додаткові хори призначалися для імператора і його родини. Таким чином імперська влада ставилася на один рівень з владою Бога, а положення хорів уособлювало також і певне розділення влади між Богом і кайзером.

Шпайєрський собор, 2005 рік

Першим імператорський собором став Шпайєрський собор (нім. Kaiser- und Mariendom zu Speyer), будівництво якого почалося в 1030 році імператором Конрадом II. Собор мав стати родовою усипальнею представників Салічної династії. Згодом собор перебудовували під Генріха IV, а в 1082-1104 роках збільшили склепіння.

При Генріху IV статус імперського собору отримали три храми: Шпайєрський, Майнцський та Вормський. Майнцський собор побудували під безпосереднім контролем Генріха, Вормський ж долучився до імперських соборів за монументальність і урочистість. Всі три будівлі були розташовані в містах на Рейні, через що їх називають Рейнськими імперськими соборами.

Зведено у 1030—1061 роках імператорами Священної Римської імперії. Зведення розпочав кайзер Конрад II, потім цю справу продовжив його син Генріх III і завершив онук Генріх IV, за якого відбулось освячення собору. На той час у Шпаєрі проживало близько 500 чоловік, і Шпеєрський собор був однією з найбільших будівель світу. Це мало, зокрема, політичне значення, оскільки його розмір символізував могутність кайзера.

Відповідно до досліджень С.В.Заграєвського ^[1], собор у Шпаєрі визначив появу у Стародавній Русі білокамінного зодчества.

Упродовж тисячі років собор неодноразово реставрувався і доповнювався, змінював свій зовнішній вигляд. Найбільша катастрофа в історії собору мала місце у 1689 році, коли солдати французького короля Людовіка XIV зруйнували його, лишивши майже тільки стіни, й осквернили поховання, що знаходились у соборі. У 1772—1784 роках собор було реставровано й доповнено вестибюлем та фасадом, однак невдовзі його було знову захоплено й осквернено французами. У 1846—1853 відбулась повна реставрація і прикрашення величними фресками на кошти баварського короля Людвіга I.

В соборі встановлено орган, з яким пов’язана діяльність видатних німецьких органістів — Людвіга Дьорра таЛео Кремера.

Пізанська вежа

Піза́нська вежа — частина ансамблю міського собору Санта-Марія Маджоре в Пізі. Вежа є дзвіницею собору і примикає до його північно-східного кута. Знаменитий соборний ансамбль в Пізі — шедевр середньовічної італійської архітектури. Вежа відома тим, що сильно нахилена.

Висота вежі становить 56 метрів, діаметр — 15 метрів. На вершину вежі ведуть сходи в 294 ступені, піднявшись якими на самий верх можна оглянути всю округу. Всесвітньо відомий вчений Галілей використовував Пізанську вежу для своїх дослідів. З верхнього її поверху він кидав різні предмети, щоб довести, що швидкість падіння не залежить від ваги падаючого тіла.

 

 

                                                    З ІСТОРІЇ ШЕДЕВРА

5.Творча робота.

Варіант 1. Створи ескіз герба своєї школи або міста (кольоровий пащр ножиці, клей).

Варіант 2. Зобрази середньовічний замок-фортецю в романському стилі (графітні, кольорові олівці, вугіль, сангіна; тонований папір). с.54

6.Підсумки уроку, оцінювання .

-         Що нового ви дізналися на уроці?

-         Яка романська архітектурна споруда вас найбільше вразила. Чому? !

-         Назвіть ознаки романського стилю в базиліках.

-         Схарактеризуйте особливості середньовічних романських замків.

-         Чи сподобався вам урок?  Чим саме?